То були останні дні зими. Мʼякий високосний лютий. Все було добре сплановано: запис призначено, голову він вимив звечора, виґлянцувався, вигладив футболку. Після довгої зимової сплячки, волосся відросло, стало неслухняним, тому варто було навести лад, окультуритися, причепуритися — як-то кажуть. Бо то є охайність, презентабельність.

Він стояв перед дзеркалом, нервово пригладжував вологою рукою заспані пасма. Вже спізнювався на автобус, але так не пасувало, не можна було виходити в такому вигляді. Вибіг на вулицю, натягнув шапку в надії, що та виправить ситуацію.

Із хорошим настроєм, впевнений в собі, він стояв перед вхідними дверима перукарні. Дещо нервувався, дещо соромився. Для приємного подиху, закинув одразу ж три пластинки жуйки.

Спочатку було насичено і навіть припікало від надміри ментолу, але за мить було просто жувально. Трохи важче стало стискати щелепи, ввесь цукор розчинився, залишилася тільки гулька резини.

Він вибрався на другий поверх, де і була розташована перукарня. На останній сходинці глибоко вдихнув, подивився на черевики і чомусь подумав, що варто було взути кросівки. Загалом ще досить прохолодно, але тепло пробивалося все сильніше, а особливо сьогодні.

Він зупинився у широких дверях, оглядаючи залу в пошуках рецепції. Довкола бігали панянки-перукарки, гарно вистрижені одна одною, з красивими вранішніми укладками. Напевне, це перша справа, якою вони займаються, коли збігаються до праці.

Всього було шість крісел. Чотири під стіною ліворуч та два навпроти нього. Пʼять з них зайняті і одне, те що в куточку, чекало, виднося, на нього. В одному крутилися завивки, в іншому підстригалися кінчики, ще в іншому — фарбування.

Що перукарка, а що жіночка середнього віку сиділи і тикали щось в смартфонах. У клієнтки зафольгована і дивно-липка голова, вкрита під целофаном. Напевне чекають, щоб спрацював реагент.

Тільки один чоловік крім нього, і той стригся під один номер насадки. Перукарка водила раз за разом своєю бжикалкою по його світлому волоссю. Ніби вивіряючи симетрію, але просто потрібно було потягнути час, щоб ціна не здавалася занадто великою.

Тож він знайшов поглядом рецепцію і попрямував туди. Задумався на мить яким вийде звідсіля, що буде з його густою волосяною шапкою.

— Добрий день. Запис на 14:00. Семен Борис. — Добрий день. Так. Є. Бачу. Проходьте Семене, за он те крісло, — приємна дівчина вказала на порожнє робоче місце. — Перукарка Катя зараз підійде. — Борис. Семен то прізвище. — твердо промовив він. — Ой. Вибачте. Сплутала, — посміхнулася ввічливо дівчина. — Нічого. Не вперше, — а про себе незадоволено подумав: «Знову. Треба було спочатку імʼя казати, а потім прізвище».

Він всівся у крісло. Доволі зручне хоч і дермантин. Подумав, що якось не задалося від початку. Нервово наминав жуйку, дивився в дзеркало, аж раптом зʼявилася білявка Катерина. Великі локони гарно лягали на плечі, вся жвава та весела. Вона зразу ж перейшла до справи.

— Привіт, — почала вона. Розгорнула тягучку — еластичний папір, і огорнула йому шию. Залізла пальцями у волосся, що було таки приємно, і почала розводити пасма в різні сторони, виміряючи довжину. — Що будемо стригти? — Я думаю, ось так по колу коротко, — почав показувати Борис, — а зверху залишимо побільше. Можна так? Я маю фото.

Він потягнувся ніяково за телефоном. Відкрив галерею і вибрав фото, скачане з вечора в Інтернеті. Фото чоловіка, явно моделі, з гарно вкладеною стрижкою. Простягнув Каті. Зашарівся дещо.

— Так-так, цікаво. Можемо таке спробувати. Мене Катя звати, до речі. А ти Борис, так? Бачила твій запис в книзі. — Так, Борис. — Він аж засяяв від того, що вона правильно відрізнила його ім’я від прізвища. Можливо, то була тільки випадковість, але він переконував себе у зворотньому. — Добре, тоді давай почнемо.

Вона вкрила його накидкою для стрижки і полізла до ящика по інструмент. Почала стригти ззаду. Спочатку ножицями, а потім перейшла на машинку для стрижки. Бесіда в них йшла доволі хороше та жваво. Видно було, що Катя вміє знайти підхід до будь-якого клієнта. Вона сміялася з його жартів, розпитувала і розказувала всякого про себе. Борис відчув себе у своїй тарілці. Посміхався в дзеркало до Каті та думав над ще якимись темами для обговорення.

Катя вистригла йому потилицю, чуть підібрала з одного боку. Машинка бзичала та приємно бігала по голові. На перукарському столику завібрував та задзвенів телефон. Вона перевела погляд, вичитуючи імʼя на екрані.

— Вибач. Мушу відповісти, — мило посміхнулася в дзеркало. — Так, звісно, — відповів взаємністю Борис.

Вона відійшла до вікна для приватності своєї бесіди. Борис гойдався у кріслі, крутився з боку в бік. Дивився в дзеркало, посміхався до себе і важко жував вже зовсім ніяку гумку. Круть-круть, щось закрутило йому в носі, він різко вдихнув ніби хотів чхнути і жуйка забилася в горло. Не дала дихати. Він пробував кашляти, щоб викашляти, але продовжував давитися. Схопився за горло. Кректав, видавав дивні звуки і навіть пхав пальці до рота, щоб дістати ту кляту жуйку.

Всі, хто були в салоні, почали переглядатися, шукати поглядом причину тих дивних звуків та по черзі сходилися на ньому.

Дихати не давало все сильніше. Він встав з крісла, зігнувся навпіл, кректав і душився. Підбігла Катя. Підбігла дівчина з рецепції. Катя зреагувала швидко, без лишніх роздумів, повернула його до себе спиною, охопила двома руками за живіт. Зчепила пальці в тісний замок і щосили потиснула переводячи його на себе. Раз, потім другий і третій.

Жуйка вискочила Борисові з рота і впала на перукарський стіл.

Він глибоко вдихнув із пронизливим звуком. Зігнувся знову і почав відкашлюватись.

Випрямив спину і з очима, що все ще сльозилися, протягнув: — Піздєц, жуйкую сі подавив, блядь.

Всі клієнти та персонал, хто стояв, а хто сидів, повернутий в його сторону, застигли на місці, поглядом прикутим до нього. Здавалося, що навіть реакція фарбування сивини зупинилась. Всі здивовано просто дивилися. Борис глянув на Катю, що стояла з дивним виразом обличчя, напевне трохи наляканим, розгубленим, та на дівчину з рецепції поруч.

— Все гаразд? — запитала Катя. — Не знаю, — відірвав холодно він. Червоні очі ще сльозилися. Горло дерло.

Він витер тильною стороною долоні вологу з-під носа. Дістав гаманець, витягнув двісті гривень і простягнув дівчині з рецепції. Та взяла гроші. Він ще раз глянув на Катю, обернувся до робочого місця, стягнув накидку та кинув її на крісло. Взяв зі столу жуйку, яка встигла обвалятися в дрібному волоссі, доки летіла з його горлянки. Закинув її назад до рота та попрямував до виходу.

Всі, хто був в тім залі, так само стояли, ніби заморожені в часі з дивним незрозумілим, наляканим чи-то стурбованим виразом обличчя. Проводжали його поглядом, а він важко жував ніяку на смак гумку, яка ще й до того поколювала язика дрібним волоссям. З вистриженою потилицею і не до кінця правим боком, з еластичним папером на шиї, Семен Борис вийшов у широкі двері перукарні.